ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОЦЕСІВ ФОРМУВАННЯ ВЕЛИКОТОВАРНОГО АГРАРНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ

ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОЦЕСІВ ФОРМУВАННЯ ВЕЛИКОТОВАРНОГО АГРАРНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ
31/08/2017
Uncategorized, Статті 0 Comments

Є. Й. Майовець,
д. е. н., професор, завідувач кафедри маркетингу,
Львівський національний університет імені Івана Франка, м. Львів

Я. М. Майовець,
асистент кафедри економічної теорії,
Львівський національний університет імені Івана Франка, м. Львів

З огляду на сучасний стан внутрішнього та міжнародного продовольчого ринків, поставлено проблему вибору найбільш раціональної форми господарювання. Обгрунтовано її орієнтацію на оптимальне поєднання економічної, соціальної та екологічної ефективності. У відповідності до історичного та логічного методів наукового дослідження, розкрито структуру аграрного підприємництва на різних етапах трансформаційних перетворень. На перших етапах аналіз класифікаційних ознак за формами власності, на початку XXI століття за товарним та споживчими принципами, у другій декаді XXI століття – за розмірами земельних угідь, зайнятих та величині використовуваного капіталу. Звернуто увагу на те, що вибір організаційної форми господарювання перетворюється на інструмент гострої політичної боротьби. Для аналізу переваг і слабин кожної організаційної форми господарювання використано наукову спадщину класиків економічної науки, зокрема Й. Шумпетера та М. Портера. Доведено беззаперечні переваги агрохолдингів, як організаційної форми господарювання у конкурентоспроможності на ринку, залученні інвестицій та запровадженні інвестицій. Означене підтверджено матеріалами статистичної звітності.

Розкрито орієнтацію агрохолдингів на економічну ефективність і суперечливість їх функціонального впливу на соціальну та екологічну ефективність. Простежено загрози, пов’язані з посиленням агрохолдингізації аграрного сектора економіки України. Висновки грунтуються на основі аналізу функціонування великих аграрних підприємств. Доведено необхідність орієнтації агровиробництва на високотоварні фермерські господарства, які націлені не лише на максимізацію прибутку, але і на вирішення проблем місцевого самоврядування.
 

The research contains the observation of the further issues, namely the large agrarian enterprise within the food security of the state in the context of the structure of agricultural production. The progressive role of agroholdings in attracting investments, investment and facilitating the promotion of agro-products in the world markets has been proved. The current issues were revealed, namely the weaknesses and threatening tendencies of further agroholding of agrarian business. The areas of greatest profitability of large agroenterprises are exposed. The critical analysis was applied to the main principle of distribution of budget funds, which is used by agroholdings, hence, more than one subsidy is received by the one who pays more taxes from the internal VAT to the budget. An analysis of the reasons for obtaining super profits by agroholdings is provided: the exhausting use of the natural resource, human and infrastructure potential of the village, the appropriation of that part of the cost, which serves as a source of full reproduction of the industrial-resource potential of the village, preservation of the environment and improving the quality of life of the rural population. Hence, the present research states that the benefits of large-scale agrarian entrepreneurship are manifested only to certain sizes of land holdings, and the increase in scale of production does not always lead to higher incomes, and the factor of private property is much more effective comparing to the factor of concentration of production. Examples of the functioning of large agribusiness in the world have been provided. The conclusion is made about the inadmissibility of the growth of land holdings of agricultural holdings and the need for an optimal combination of large and small agribusiness.

Ключові слова: агрохолдинги, ефективність аграрного підприємництва, структура агробізнесу, агробізнес, інновації.

Keywords: agroholdings, efficiency of agrarian business, agribusiness structure, agribusiness, innovations.

 

Постановка проблеми у загальному вигляді. Важливим напрямком розвитку аграрного підприємництва є вибір раціональної, економічно достатньої форми господарювання, яка б уособлювала збалансоване поєднання економічної, соціальної та екологічної складової. Визначальною має бути така форма аграрного господарства, яка підтримує продовольчу безпеку країни, формує робочі місця для населення, розвиває та виховує селянина-хлібороба, інтереси якого націлені не лише на максимізацію прибутку, а й на вирішення проблеми місцевого самоврядування та захист культурно-етнічних цінностей українського народу.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема оптимізації структури аграрного підприємництва, вибір найоптимальнішої із них з огляду на соціально-економічні та екологічну ефективність досліджували такі вчені, як А. А. Гриценко, М. Й. Малік, Л. Л. Мельник, О. М. Бородіна, І. В. Прокопа, Г. Є. Мазнєв, О. В. Шубравська, Л. В. Молдаван, І. Г. Кириленко, В. С. Івченко. Однак у їх розробках не достатньо повно з’ясовано роль і стратегічні напрями розвитку великого аграрного підприємництва.

Метою роботи є аналіз ефективності агрохолдингів у механізмі сучасного аграрного бізнесу.

Основні завдання:

– вивчити структуру сучасного аграрного підприємництва

– з’ясувати потенціал великотоварного аграрного підприємництва

– дослідити переваги та слабини агрохолдингів

– запропонувати найоптимальніші варіанти функціонування великих агропідприємств в структурі сучасного агробізнесу.

Виклад основного матеріалу дослідження. Аналізувати структуру аграрного підприємництва, з метою вибору найоптимальнішої із них, можна за різними критеріями. На перших етапах трансформаційних перетворень найбільш актуальними, як зазначає академік НАН України О. Онищенко, був аналіз класифікаційних ознак за формами власності. [16] Однак, вже на початку століття, значна увага приділялася аналізу аграрного господарства за товарним та споживчим принципами, зауважує Л. Мельник. [13] У другій декаді ХХІ ст особливо актуальним є дослідження аграрних підприємств за розмірами їх земельних угідь, зайнятих та використовуваному капіталу.

Практика засвідчує, що питання вибору пріоритетних організаційних форм господарювання вже виходить за межі аудиторій, наукових дискусій і перетворюється на інструмент гострої політичної боротьби. Одні економісти і політики є прихильниками дрібно-товарного аграрного бізнесу (фермерських, селянських товарних господарств), інші переконують у перевагах великого аграрного бізнесу (агрохолдингів, асоціацій). За всіма дискусіями щодо цього стоїть доленосна для України та українського села відповідь на запитання: до кого врешті-решт перейдуть земельні ділянки, які селяни, або їх спадкоємці отримали в процесі приватизації землі у кінці 1990-х – на початку 2000-х років: до агрохолдингів, чи хоча б частково до сімейних фермерських господарств? На початку 2016 р. виробництвом сільськогосподарської продукції в Україні займалося понад 15 тис сільськогосподарських підприємств різних організаційно-правових форм (господарські товариства, приватні товариства, виробничі кооперативи тощо), майже 41 тис. фермерських господарств, 9 млн. домогосподарств, розташованих у сільській місцевості. [3]

З огляду на це, важливою характеристикою сучасного агропідприємництва є середні розміри землекористування (таблиця 1).

 

Таблиця 1.

Характеристики сучасних агроформувань України

Показник Агрохолдинги Середні с-г підприємства Фермерські господарства Господарства населення
Кількість, тис. од 0,156 6,8 40,7 4242
Розмір землекористування, га 55546,8 1065,6 109,2 1,52

Джерело [10]

 

Для аналізу переваг і слабин кожної із організаційно-правових форм господарювання звернемося до наукової спадщини класиків економічної науки. Зокрема Й. Шумпетер і М. Портер визнавали необхідність великих фірм в економіці країни, оскільки вони здатні забезпечити кращі умови для розвитку суспільного виробництва, реалізації потенціалу підприємств, удосконалення конкуренції. [21]

В Україні існуючі наукові підходи, а головно меркантильні інтереси колишніх керівників колгоспів і радгоспів призвели до того, що на етапі аграрних трансформацій, заходи державної політики зосереджувалися на відродження великотоварного виробництва. [4]

Аналіз підприємницької аграрної діяльності підтверджує, що агрохолдинги мають беззаперечні переваги щодо конкурентоспроможності порівняно з основною масою сільськогосподарських виробників. Саме агрохолдинги найінтенсивніше залучають інвестиції та запроваджують інновації. Лише протягом 2010-2012 років п’ять агрохолдингів України реалізували інноваційно-інвестиційні проекти з виробництва та переробки сільськогосподарської продукції на 1,43 млрд дол. США. [12] Корпоративний сектор продукує 85-87% ріпаку, сої та цукрових буряків, 66-67% зернових і зернобобових і соняшнику, 62% яєць, 55% м’яса. В той час, як фермерські господарства утримують певні продуктові ніші: більші у вирощуванні високоприбуткових культур і менші у виробництві інших видів продукції, а господарства населення забезпечують виробництво 97% картоплі, 82-86% овочів, плодів і ягід, 78-80% молока і 43-45% м’яса. [2]

Дискусії упродовж першої половини 2017 року стосовно формування ринку землі засвідчують, що у великих агрохолдингах значно більші фінансові можливості збільшити земельні ділянки після відміни мораторію на їх продаж і подальшої концентрації землеволодінь.

Для розвитку великотоварного аграрного підприємництва його прихильники стараються знайти аргументи із світової практики. Вони стверджують, що світовий ринок зерна нині на 90% контролюється лише п’ятьма концернами. При цьому лідери ринку – компанії Gargill та АДМ разом контролюють 65% світової торгівлі зерна. [7] В Україні ситуація подібна – понад 70% експорту зерна в 2014-2015 роках контролювало сім компаній. [8] Варто зауважити, що окремі із них не займалися вирощуванням зернових, хоч і визначали ціну на внутрішньому ринку. [19]

Таким чином великі агропромислові компанії володіють аргументованими перевагами, визначальними із яких є можливість інноваційного розвитку і полегшений вихід на міжнародні продовольчі ринки. Однак роль аграного підприємництва у високорозвинутих країнах формується в єдності трьох його складових: економічної, соціальної та екологічної. З огляду на це проаналізуємо місце великотоварного аграрного виробництва в структурі агробізнесу.

Суперечливі процеси, що супроводжуються у формуванні великих агрохолдингів, загрози, які при цьому виникають є предметом пильної уваги українських науковців. Л.В. Молдаван стверджує, що великий комерційний капітал, що проникає у сільське господарство, прагне до великого землекористування, концентрації та спеціалізації виробництва, мінімізації найманих працівників, витіснення трудомісткої, виснажливої для здоров’я людей, праці, максимізації використання хімічних засобів, генетично модифікованих сортів, біодобавок у тваринництві тощо. Великі спеціалізовані підприємства з одиничною виробничою функцією – максимізацією прибутку, за своєю природою, не можуть виконувати соціально значимі для людей функції. Це, на його думку, веде до порушення концепції багатофункціональності сільського господарства. [14].

Якщо економічна ефективність агрохолдингів виглядає беззаперечною, то їх роль у вирішенні соціальних питань суперечлива і неоднозначна. Великі виробники сільськогосподарської продукції часто не виконують своїх соціальних зобов’язань перед трудовим колективом. За приклад можна взяти агрохолдинг KSG Agro, вертикально інтегровану компанію, що функціонує у всіх сферах продовольчого ланцюга, від виробництва до переробки і реалізації, яка має у своєму складі 42 підприємства у 9-ох областях і земельний банк. Це підприємство у 2016 році не виплатило своїм акціонерам дивіденди, в той час як виручка компанії збільшилася за рік на 45,2 %. [5]

Однак найбільше діяльність агрохолдингів призвела до проблем розбалансування системи «сільське господарство – село», стверджують О. Бородіна та І. Прокопа: «вони отримують надприбутки від виснажливого використання природно ресурсного, людського та інфраструктурного потенціалів села. Фактично ці структури присвоюють і значною мірою виводять за межі аграрної сфери вартість, яка могла б служити джерелом повноцінного відтворення її природо-ресурсного і виробничого потенціалів та сільського життєвого середовища, збереження довкілля і підвищення якості життя населення». [4] Цієї ж думки дотримуються інші українські науковці – Т. Заяць і Т. Краєвська: «сучасний активний і досить суперечливий процес агрохолдингізації не сприяє зміцненню соціально-економічної основи розвитку сільських поселень, створенню нових продуктивних робочих місць для їх жителів або поліпшенню їхньої забезпеченості соціальними послугами. У сільських поселеннях України практично відсутні або недостатньо розвинуті ті види економічної діяльності, які здатні забезпечити офіційне працевлаштування незайнятих», стверджують вони. [9]

На загрози, що супроводжують процес агрохолдинзації аграрного підприємства, звертають увагу й іноземні науковці. Американські вчені, вивчаючи аграрні процеси в Латинській Америці, дійшли висновку, що панування латифундії веде до винищення селянства, загрози екологічної катастрофи, зниження народжуваності й інших негативних явищ, які значно переважають вигоди від експортно-орієнтованого виробництва. Це спонукало уряд США переглянути систему землекористування у бік захисту малих ферм. [10]

Незважаючи на означені проблеми є очікування того, що в умовах деолігахізації та деокриміналізації економічної сфери України, інтереси села і селянства будуть враховуватися повніше, ніж у трансформаційному періоді. Цьому, на наш погляд буде сприяти децентралізація влади і новостворені місцеві територіальні громади.

У суспільстві дедалі гостріше усвідомлюється ризикованість надто поляризованої дуальної структури сільського господарства, а також соціальні та екологічні загрози подальшої холдингізації галузі, стверджує І. Прокопа. Тому в середовищі особистих селянських господарств сформувалась група ринково орієнтованих виробників сільгосппродукції, які відповідають визнаним у світі критеріям сімейних ферм. За загальними оцінками її чисельність досягає 20% загальної кількості ОСГ, тобто 700-800 тис. господарств. [18]

За умови створення сприятливого інституційного середовища (щодо реєстрації, обліку та звітності, соціального захисту, економічної та організаційної підтримки тощо) вони можуть стати потужним чинником збалансування вітчизняної сільськогосподарської системи та зміцнення економічних основ сільського розвитку, зокрема, посилити становлення середнього класу на селі. [6]

Переваги великого аграрного підприємництва, як засвідчує економічна теорія, проявляється лише до певних розмірів землеволодіння. Практика спростовує аргументацію прихильників великого виробництва, про те, що збільшення масштабів виробництва зумовлює зростання доходів. Фактор приватної власності є ефективнішим порівняно з фактором концентрації виробництва, зауважує академік О. Онищенко. [15] Зростаючі доходи сучасних агрохолдингів в Україні зумовлені насамперед значним використанням податкових пільг та преференцій, що передбачені вітчизняним законодавством, та наближеністю до влади і бюджетних ресурсів. [2] Найбільш прибутковим в Україні є великий аграрний бізнес у галузі птахівництва. Чотири найбільші птахофабрики у 2015 році отримали сукупно 21,55 млрд. грн чистого прибутку, з них: Вінницька птахофабрика , торгова марка «Наша ряба» – 7,45 млрд. грн, Миронівська птахофабрика (МХП) – 6,8 млрд. грн, птахофабрика Червоний прапор («Аванард») – Луганська область – 4,6 млрд. грн, Гаврилівський птахівничий комплекс («Агромарс»), ТМ «Гаврилівські курчата» – 2,7 млрд. грн. [20] Незважаючи на це, діюча влада продовжує активну підтримку цих великих агровиробників. Підтвердженням цього є запровадження інституційних новацій у сфері аграрного оподаткування. З 01.01 2017 року відмінено спецрежим оподаткування ПДВ. Замість цього держава вирішила надати сільгоспвиробникам бюджетні дотації на період до 2022 року. [17] Головний принцип розподілу коштів у тому, що більше дотацій отримує той, хто більше податків сплачує із внутрішнього ПДВ у бюджет. Це означає, що великі компанії з великими прибутками зможуть отримувати основну частку всіх дотацій, а малі і середні підприємства не отримують дотаційної підтримки. [1]

Висновки. Якщо виходити з того, що ключовою метою державної аграрної політики на найвищому рівні вважається реалізація амбітної програми збільшення виробництва зерна до 80-100 млн. т., то очевидним і зрозумілим є продовження курсу на укрупнення (холдингізації) аграрних структур.

Однак, з огляду на комплексне вирішення економічних, соціальних та екологічних проблем українського села і агробізнесу найбільш доцільними заходами є обмеження розмірів великих аграрних латифундій із одночасною підтримкою фермерських господарств товарного типу.

 

Список літератури.

  1. Бюджетні дотації АПК – як, кому та скільки? [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://agropolit.com/spetsproekty/246-byudjetni-dotatsiyi-apk–yak-komu-ta-skilki (дата звернення 06.03.2017). – Назва з екрану.
  2. Бородіна О.М., Прокопа І.В. Подолання структурних дефорацій в аграрному секторі України. Інституціоналізація, модернізація малотоварного сільськогосподарського виробництва / О. М. Бородіна, І. В. Прокопа // Економіка України. – 2015. – № 4. – С. 90-91
  3. Бородіна О.М., Прокопа І.В. Подолання структурних дефорацій в аграрному секторі України. Інституціоналізація, модернізація малотоварного сільськогосподарського виробництва / О. М. Бородіна, І. В. Прокопа // Економіка України. – 2015. – № 4. – С.88 -96
  4. Бородіна О.М., Прокопа І.В. Село і селянство на роздоріжжі можливостей і перехресті надій / О. М. Бородіна, І. В. Прокопа // Економіка і прогнозування. – 2016. – № 2. – С. 135-136
  5. Великий виробник сільгосппродукції відмовився виплачувати дивіденди [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://ubr.ua/market/agricultural-market/krupnyi-proizvoditel-selhozprodukcii-otkazyvaetsia-vyplachivat-dividendy-453549 (дата звернення 05.12.2016). – Назва з екрану.
  6. Гончаренко О.В. Інституціоналізація агроінновацій: методологічний аспект / О. В. Гончаренко // Інноваційна економіка. – 2015. – № 5. – С. 80-84
  7. Грот А. Кто контролирует продовольствие. / А. Грот, А. Кинг [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://scepsis.net/library/id_2109.html (дата звернення 13.06.2008). – Назва з екрану.
  8. Житница планеты: Украина на третьем месте среди экспортеров зерна [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://biz.liga.net/all/prodovolstvie/stati/2800440-zhitnitsa-planety-na-tretem-meste-sredi-eksporterov-zerna.htm(дата звернення 28.07.2014). – Назва з екрану.
  9. Заяць Т.А., Краєвська Г.О. Економічна основа сільських поселень України та перспективи її зміцнення / Т. А. Заяць // Науковий журнал, Економіка України. – 2016. – № 9. – С. 78
  10. Зубар І.В. Розвиток кооперації малих фермерських господарств на основі світового досвіду / І. В. Зубар // Інноваційна економіка. – 2015. – № 4. – С. 54
  11. Зубар І.В. Розвиток кооперації малих фермерських господарств на основі світового досвіду / І. В. Зубар // Інноваційна економіка, 2015. – № 4. – С. 55
  12. Мазнєв Г.Є. Методологічні засади створення та ефективного функціонування інноваційних, технологічних кластерів / Г. Є. Мазнєв// Економіка АПК. – 2015. – №1. – С. 71
  13. Мельник Л.Л. Сутність та особливості класифікацій приватних господарств в аграрній сфері економіки / Л. Л. Мельник // Економіка АПК. – 2002. – № 7. – С. 69-70
  14. Молдаван Л.В. Форми господарювання в аграрному секторі України в умовах глобалізації / Л.В. Молдаван // Економіка АПК. – 2010. – № 1. – С.13-17.
  15. Онищенко О. Соціально-економічна природа і розміри сільськогосподарських підприємств / О. Онищенко // Економіка України. – 2000. – №6. – С. 62
  16. Онищенко В. Зрушення в організаційній структурі сільськогосподарських підприємств / В. Онищенко // Економіка України. – 2005. – № 11. – С. 58-59
  17. Про внесення змін до Податкового Кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році Закон України № 1791– VIII від 20.12.2016 року [Електронний ресурс] / Держкомархів України. – Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1791-19 – Назва з екрану.
  18. Прокопа І.В. Господарства населення в сучасному аграрному виробництві і сільському розвитку / І.В. Прокопа, Т.В. Беркута; НАН України; Ін-т екон. та прогнозув. – К. 2011. – С. 129-130
  19. Шубравська О.В. Розвиток агропродовольчого виробництва України: Завдання і виклики / О. В. Шубравська // Економіка АПК. – 2016. – №4. – С. 8
  20. Які українські птахофабрики заробляють найбільше [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://agravery.com/uk/posts/show/aki-ukrainski-ptahofabriki-zaroblaut-najbilse (дата звернення 06.10.2016). – Назва з екрану.
  21. Shumpeter J.A. The history of economic analysisИстория экономического анализа: in 3 vol. J. A. Shumpeter. SPb. Economic school, 2004. – Vol. 1. – 496 p.

 

References.

  1. “Budget subsidies of the agroindustrial complex – how, to whom and how much?”, [Online], available athttps://agropolit.com/spetsproekty/246-byudjetni-dotatsiyi-apk–yak-komu-ta-skilki (Accessed 06 March 2017).
  2. Borodina O.M., Prokopa I.V. (2015), “Overcoming structural defortions in the agrarian sector of Ukraine. Institutionalization, modernization of small-scale agricultural production”, Ekonomika Ukrainy, vol. 4, pp. 90-91.
  3. Borodina O.M., Prokopa I.V. (2015), “Overcoming structural defortions in the agrarian sector of Ukraine. Institutionalization, modernization of small-scale agricultural production”, Ekonomika Ukrainy, vol. 4, pp. 88-96.
  4. Borodina O.M., Prokopa I.V. (2016), “Village and peasantry at the crossroads of opportunities and crossroads of hopes”, Ekonomika i prohnozuvannia, vol. 2, pp. 135-136.
  5. “A large producer of agricultural products refused to pay dividends”,[Online], available at http://ubr.ua/market/agricultural-market/krupnyi-proizvoditel-selhozprodukcii-otkazyvaetsia-vyplachivat-dividendy-453549 (Accessed 05 Desember 2016).
  6. Honcharenko O.V. (2015), “Institutionalization of agronomy innovations: a methodological aspect”, Innovatsijna ekonomika, vol. 5, pp. 80-84.
  7. Hrot A., “Who controls food”,[Online], available at http://scepsis.net/library/id_2109.html (Accessed 13 June 2008).
  8. “Graine planet: Ukraine is the third largest grain exporter”,[Online], available at http://biz.liga.net/all/prodovolstvie/stati/2800440-zhitnitsa-planety-na-tretem-meste-sredi-eksporterov-zerna.htm (Accessed 28 July 2014)
  9. Zaiats’ T.A., Kraievs’ka H.O. (2016), “The economic basis of rural settlements in Ukraine and the prospects for its strengthening”, vol. 9, pp. 78.
  10. Zubar I.V. (2015) “Development of cooperation of small farms based on world experience”, Innovatsijna ekonomika, vol. 4, pp. 54.
  11. Zubar I.V. (2015) “Development of cooperation of small farms based on world experience”, Innovatsijna ekonomika, vol. 4, pp. 55.
  12. Mazniev H.Ye. (2015), “Methodological principles of creation and efficient functioning of innovative, technological clusters”, Ekonomika APK, vol. 1, pp. 71.
  13. Mel’nyk L.L. (2002), “Essence and peculiarities of classification of private farms in the agrarian sector of the economy”, Ekonomika APK, vol. 7, pp. 69-70.
  14. Moldavan L.V. (2010), “Forms of management in the agrarian sector of Ukraine in the conditions of globalization”, Ekonomika APK, vol. 1, pp. 13-17.
  15. Onyschenko O. (2000), “Socio-economic nature and size of agricultural enterprises”, Ekonomika Ukrainy, vol. 6, pp. 62.
  16. Onyschenko V. (2005), “Shifts in the organizational structure of agricultural enterprises”, Ekonomika Ukrainy, vol. 11, pp. 58-59.
  17. The Verkhovna Rada of Ukraine (2016), The Law of Ukraine ” On Amendments to the Tax Code of Ukraine and some other legislative acts of Ukraine on ensuring the balance of budget revenues in 2017 “, available at: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1791-19 (Accessed 20 Desember2016).
  18. Prokopa I.V. (2011), “Households in modern agrarian production and rural development”, NAN Ukrainy; In-t ekon. ta prohnozuv, Kyiv, Ukraine.
  19. Shubravs’ka O.V. (2016), “Development of Ukrainian Agricultural Production: Challenges and calls”, Ekonomika APK, vol. 4, pp. 8.
  20. “Which Ukrainian poultry farms earn the most”,[Online], available at http://agravery.com/uk/posts/show/aki-ukrainski-ptahofabriki-zaroblaut-najbilse (Accessed 06 October 2016).
  21. Shumpeter J.A. (2004), The history of economic analysis: in 3 vol. Economic school, US